Вчимося жити без Росії

Початок 2016-го року символізує історичний вихід України з під політико-економічного впливу Росії та початок реальних кроків щодо євроінтеграції. Шлях цей не буде всипаний ніжними квітами, а от рози з шипами будуть траплятись на кожному кроці. Та нічого не вдієш! Якщо ми хочемо зажити цивілізованим життям, треба сприймати європейські правила гри, а вони відмінні від російських. Широкомасштабна корупція тут не пройде, як не пройдуть і бюджетні крадіжки.

Треба вчитись жити без Росії, жити в умовах прозорості й довіри до партнерів. Треба вчитись виробляти високоякісний та конкурентно спроможний продукт, братися за любу роботу, шукати свою стабільну нішу у загальноєвропейському поділу праці.

«Русский мир» - це вчорашній день. День неперспективний і для Українського народу, вкрай, загрозливий, і кровавий, адже Кремль не визнає українців окремим народом. Вся імперська політика Кремля століттями була націлена саме на те, щоб поглинути Україну, перетравити її, щоб і сліду не залишилось в історії. Та не вийшло - агресор подавився, зрозумів, що не спроможний Україну подолати. Таке усвідомлення посилило в нього різке психологічне несприйняття всього українського і налаштувало на перманентну й хитру гібридну війну. Кремль не заспокоїться у своїй ненависті до України, аж поки Росія не розпадеться на окремі держави.

Вчимося жити без Росії, іншого виходу немає. Нам треба достойно жити, а не існувати. Ми в центрі Європи і завжди були європейським народом. Наші князі поріднилися зі всіма королівськими родами середньовічної Європи. Наші гетьмани мали по декілька європейських освіт тоді, коли в темній й деспотичній Московії навіть деякі царі були неписьменними. Ми занадто багато влили своєї донорської крові в московський організм, а нам за це навіть спасибі не сказали. Вистачить бути безкорисними донорами ненаситному Кремлю. Вдячності за те нам ніякої, тільки утиски й перекручування нашої історії, постійні крадіжки з неї. Російський імперіалізм – всепожираючий навколо себе монстр, який щоденно потребує нових жертв. Ми не хочемо більше бути жертвами, ми хочемо бути вільними й самим вирішувати свою долю у колі європейських народів.

Вчимося думати своєю головою, без оглядки на Москву. У неї свій, ніким не зрозумілий шлях, тому Росію розумом не осягнути, а віри до неї у нас, ні у Європи немає й подавно. Нехай вона вкінець заблукає у своїх імперіалістичних нетрях, претендуючи на якийсь свій окремий світ і, врешті, лусне від своєї надмірної надутості та пихи.

Вчимося й домагаймося говорити самі за себе, щоб за нас не говорив хтось інший. Ми переможемо агресивну Росію тільки тоді, коли переможемо її інформаційно. На жаль, на сьогоднішній день, ми ще не готові ефективно протистояти інформаційній агресії. Це відставання треба негайно ліквідувати. Ми повинні стати інформаційно незалежними й стійкими. Наш голос повинні чути, а наш неповторний образ повинні бачити й знати в усьому цивілізованому світі. Нас не повинні плутати з Росією, як помилково, плутають ще сьогодні. Коли нас пересічний європеєць буде чітко вирізняти від Росії, значить ми вже зажили окремим життям у світовій свідомості. 

Вчимося жити без Росії, іншого, спасительного, шляху у нас немає!