Путін приватизував собі право на
Перемогу, якось ляпнувши, що Росія і без України отримала б її. Та правдиві цифри
і факти говорять про абсолютно протилежне.
Загалом до Червоної армії у 1941 – 1945
роках було мобілізовано 30 мільйонів громадян СРСР, Німеччина ж змогла
мобілізувати тільки 16 мільйонів осіб. Тобто, Німеччині треба було воювати
вмінням, а не числом. Сталін міг і воював тільки числом, він навіть розмінування
проводив за рахунок живої сили піхоти, як признався після війни Жуков. Тому не
випадково, що Радянський Союз у роки війни втратив понад 16 мільйонів солдатів
та офіцерів, з яких близько 4 мільйони були вихідцями з України. До рідних
домівок інвалідами повернулися 1,7 мільйона українців. Це неповна українська
ціна за перемогу, адже сюди треба додати втрати мирного населення,
промисловості, сільського господарства, культури, депортованих в Німеччину та
вивезених у Сибір. І навіть тоді цифра буде неповною.
За додатковими даними тільки на
території України німецько-фашистські загарбники знищили 4,5 мільйона мирних
жителів, понад 2,2 мільйона вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Згідно з
переписом населення 1941 року в українській РСР проживало 41,7 млн. осіб, а
наприкінці 1945 року – лише 27,4 млн. Отже, за війну населення України
поменшало на більш як 14 мільйонів. Значить, не всі жертви цієї війни ще
пораховано.
Окрім людських, були й матеріальні
втрати, адже війною зруйновано 700 міст, 28 000 сіл, понад 5 000
мостів, близько 33 000 шкіл і технікумів, більше 18 тисяч лікарень та
інших медичних установ. Все це складало понад 40% усіх збитків, яких зазнав
СРСР.
До кінця літа 1941 року з території
України до Червоної Армії призвали майже 3,2 мільйона громадян, а з другої
половини 1943 року українці в Червоній армії становили 60-80% особового складу
чотирьох українських фронтів. Також в Україні Сталіним широко практикувався так
званий достроковий призив юнаків 16-17 років. Тільки за офіційними даними, їх
призвали 265 тисяч, не рахуючи тих, хто воював за повістками польових
військкоматів.
За мужність, виявлену в боях, 2,5
мільйона українців були нагороджені медалями й орденами, 2700 - удостоєні
звання героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а Іван Кожедуб – тричі.
Саме на території України було розгромлено майже 60% сухопутних сил німецької
армії. Із січня 1943-го року до жовтня 1944 року Червона армія здійснила в
Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. Маршали й генерали українського
походження очолювали більше половини з 15 радянських фронтів.
Ставлення сталінської влади до українців
було явно упередженим. Так, часто, українців, які перебували на окупованій
території, зараховували до штрафних підрозділів. Їх часто, ще не переодягнених
у військову форму, з палками та цеглинами кидали в перший бій, попросту на
вірну смерть, щоб забрати у ворога його зброю. Звісно, що тільки одиниці
повертались з такого «бою». Так Сталін нищив генофонд української нації.
Фашисти також нищили наш генофонд
безжалісно. Так, за підтримку партизан тільки в одному українському селі
Корюківка понад 7 тисяч чоловік було розстріляно та спалено. Для порівняння: у
чеському селі Лідіце нацистами було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині –
149.
Саме українець Олексій Берест очолив
групу розвідників, в якій були всім відомі Єгоров і Кантарія, і офіційно встановив
над рейхстагом Прапор Перемоги. Та завидки
до геройського вчинку українця, його загострене почуття справедливості не дали
можливості нашому Герою бути вчасно пошанованим.
Коли війна в Європі вже скінчилася,
війська 2-го українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії
Японії. А українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко прийняв капітуляцію
розгромленої Японії, поставивши крапку у Другій світовій війні.
Так, що в святий для всіх День Перемоги скажіть
правду своєму народові про істинну роль України і українців у Другій світовій
війні, пане Путін, а не брешіть як завжди брешете!
Комментарии
Отправить комментарий