Коли людина стає об’єктом ворожої
пропаганди? Що спонукає її прислухатись до чужих голосів, що видають себе за
своїх? Чому людина, обманута пропагандою, перестає не тільки всім вірити, а й
сама собі? Питань виникає багато та не на всі є однозначні відповіді.
Постараємось самостійно розібратись у деяких із них.
Як свідчить статистика великий відсоток
нашого українського населення (від 70 до 85%) ніколи не покидав межі своєї
області, а до 90% ніколи не виїжджали за кордон. Тобто, малорухливий спосіб
життя шкодить не тільки фізичному здоров’ю людини, а й психологічному. Людину,
яка погано знає навколишній світ легше обманути. А якщо до цього додати брак
офіційної державної інформації, що повинна поступати із радіо, телебачення та
друкованої преси, то перед нами буде готовий об’єкт для маніпулювання її
свідомістю методами пропаганди.
Хто винуватий в такому стані речей? Перш
за все – держава. Адже вона не потурбувалась про те, щоб її територія була
надійно «прошита» державними ЗМІ, які пересічні громадяни повинні мати змогу
чути, бачити й читати у самих віддалених районах країни і навіть сусіди за
кордоном. Бо коли громадянин встає, працює і лягає спати, чуючи, читаючи й
бачачи свою країну, то це є ознакою його приналежності до єдиної сім’ї єдиного
народу, члени якого психологічно поєднані. Коли такої сприятливої інформаційної
ситуації немає, то вакуум створений своєю ж державою, миттєво заповнює інша,
через своїх технічних і психологічних агентів впливу. В подальшому відвоювати свій відданий іншій
державі інформаційний простір стає процесом складним і довготривалим, особливо
враховуючи те, що місцеве населення вже добряче підсіло на чужу пропаганду, яка
спілкується з ним значно частіше, аніж своя рідна держава.
Держава, що не займається пропагандою,
сама винувата в тому, що поглиблює інформаційну прірву між собою і своїми
громадянами. Коли глибина й ширина такої прірви будуть настільки великими, що
її подолання стане неможливе, на іншому боці прірви появиться інша, нова
держава. Вона може бути спочатку невизнаною, навіть «фейковим» утворенням за
сприяння іншої ворожої держави, але вона завжди буде мати одну перевагу над
колишньою державою – інформаційну й комунікативну. Вона не буде нехтувати архіважливим
процесом спілкуванням із своїм населенням, з громадянами.
Держави без постійного позитивного процесу
спілкування (комунікації) із своїм населенням, громадянами не буває. Таке
спілкування починається ще навіть до народження держави, як спілкується мати із
своїм ще не народженим дитям. Населення, особливо в революційні часи, ще
очікуючи народження нової держави, вже потребує з нею спілкування. Коли немає
спілкування держави з народом, то немає й віри народу до держави. Якщо мовчить
своя держава, то замість неї буде опосередковано говорити з народом інша.
Держава повинна бути зануреною в народ, жити з народом одним життям, саме тоді
вона стане народною державою. Такій державі, й такому народові не страшна ніяка
ворожа ані пропаганда, ані агресія. Адже в народній державі народ вірить своїй
державі, а держава міцно опирається на свій народ.
Комментарии
Отправить комментарий