Наближається чергова скорботна річниця
початку радянсько-німецької війни 1941 – 1945 років, що стала однією із
основних складових Другої світової. Парадоксальність ситуації в тому, що Другу
світову розпочали Гітлер і Сталін, попередньо домовившись поділити між собою
сфери впливу в Європі. Та Кремль захотів більшого, аніж домовлялись і почав
готуватись до удару по своєму «камарадові» першим. «Камарад» вирішив випередити
зухвалого «партнера» й влучивши слушний момент, таки вдарив першим. Так
почалася радянсько-німецька війна, в якій Україні приділялось чільне місце,
адже хто володів Україною, той міг розраховувати на роль світової супердержави.
В цій нав’язаній війні Україні було
відведено роль жертви, що бореться за своє життя з двома диктаторами одночасно.
Двічі ця війна прокотилась українською територією. На її теренах воювали і
червоні партизани і бійці УПА.
Сталін вмів і воював тільки числом, він
навіть розмінування проводив за рахунок живої сили піхоти, як признався після війни
сам Жуков. Тому Україна понесла такі важкі жертви в цій війні. Із 16 мільйонів
солдатів
та офіцерів, яких СРСР втратив на фронті, 4 мільйони були вихідцями з України.
До рідних
домівок інвалідами повернулися 1,7 мільйона українців. Це неповна українська
ціна за перемогу, адже сюди треба додати втрати мирного населення,
промисловості, сільського господарства, культури, депортованих в Німеччину та
вивезених у Сибір. І навіть тоді цифра буде неповною.
За додатковими даними тільки на
території України німецько-фашистські загарбники знищили 4,5 мільйона мирних
жителів, понад 2,2 мільйона вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Згідно з
переписом населення 1941 року в Українській РСР проживало 41,7 млн. осіб, а
наприкінці 1945 року – лише 27,4 млн. Отже, за війну населення України
поменшало на більш як 14 мільйонів. Значить, не всі жертви цієї війни ще
пораховано.
Окрім людських, були й матеріальні
втрати, адже війною зруйновано 700 міст, 28 000 сіл, понад 5 000 мостів,
близько 33 000 шкіл і технікумів, більше 18 000 лікарень та інших медичних
установ. Все це складало понад 40% усіх збитків, яких зазнав СРСР.
До кінця літа 1941 року з території
України до Червоної Армії призвали майже 3,2 мільйона громадян, а з другої
половини 1943 року українці в Червоній армії становили 60-80% особового складу
чотирьох українських фронтів. Також в Україні Сталіним широко практикувався так
званий достроковий призов юнаків 16-17 років. Тільки за офіційними даними, їх
призвали 265 тисяч, не рахуючи тих, хто воював за повістками польових
військкоматів.
За мужність, виявлену в боях, 2,5
мільйона українців були нагороджені медалями й орденами, 2700 - удостоєні
звання героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а Іван Кожедуб – тричі.
Саме на території України було розгромлено майже 60% сухопутних сил німецької
армії. Із січня 1943-го року до жовтня 1944 року Червона армія здійснила в
Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. Маршали й генерали українського
походження очолювали більше половини з 15 радянських фронтів.
Ставлення сталінської влади до українців
було явно упередженим та ворожим. Так, часто, українців, які перебували на
окупованій території, зараховували до штрафних підрозділів. Їх, ще не
переодягнених у військову форму, з палками та цеглинами кидали в перший бій,
попросту на вірну смерть, щоб забрати у ворога його зброю. Звісно, що тільки
одиниці повертались з такого «бою». Таким способом Сталін нищив генофонд
української нації.
Фашисти також нищили наш генофонд
безжалісно. Так, за підтримку партизан тільки в одному українському селі
Корюківка понад 7 тисяч чоловік було розстріляно та спалено. Для порівняння: у
чеському селі Лідіце нацистами було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині –
149.
Саме українець Олексій Берест очолив
групу розвідників, в якій були всім відомі Єгоров і Кантарія, і офіційно
встановив над рейхстагом Прапор Перемоги. Та завитки до геройського вчинку
українця, його загострене почуття справедливості не дали можливості нашому
Герою бути вчасно пошанованим. Коли війна в Європі вже скінчилася, війська 2-го
українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії Японії. А
українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко прийняв капітуляцію розгромленої
Японії, поставивши крапку у Другій світовій війні.
Сьогоднішній кривавий кремлівський
диктатор В. Путін приватизував собі право на Перемогу, якось ляпнувши, що Росія
і без України отримала б її. Та наведені цифри і факти говорять про абсолютно
протилежне. Путін сьогодні продовжує війну проти України тими ж методами, як
колись її вели його вчителі – Гітлер і Сталін. Це за його наказом в зоні АТО
вже загинуло більше 2,5 тис. українських захисників, більше 14 тис.
поранено, за різними оцінками до двох мільйонів жителів Донбасу стали
вимушеними переселенцями.
В минулому столітті Росія нам нав’язала
Дві світові війни, в 21 столітті – чергову неоголошену збройну агресію. Але ми,
ні на що не дивлячись, все таки переможемо, адже правда історії і
справедливість за нами!
Комментарии
Отправить комментарий